Єпископ, що перший на Острожчині проповідував українською мовою.

Сто років тому – 9 серпня 1918 р. – у Свиязькому монастирі Казанської губернії червоноармійцями, що прибули в обитель для реквізиції її хлібних запасів, без суду був розстріляний православний єпископ українського походження Амвросій (Василь Гудко). «Тіло владики було знайдено його келійником біля неглибокої могили, попередньо виритої для нього вбивцями. Воно було покинуте лицем вниз, пробите штиком в спину наскрізь, з вивернутими ще за життя руками» – свідчить церковно-історичний довідник про православних новомучеників і сповідників ХХ ст., в лику яких для загальноцерковного пошанування єпископ Амвросій був прославлений у 2000 р.

Він народився 28 грудня 1867 (9 січня 1868) року на українських землях Холмщини у селянській греко-католицькій родині. Разом із сім’єю перейшов у православ’я в 1875 році, коли унія була ліквідована царатом і на забузькому клаптику українських етнічних земель. Закінчив духовну семінарію у Холмі, пізніше – Санкт-Петербурзьку духовну академію, де ще під час навчання прийняв монаший постриг. Завідував місіонерським училищем для алтайських «інородців» у Бійську. Отримавши сан архімандрита і призначення очолити щойно створену Корейську православну духовну місію, переселився для підготовки до цієї праці у Владивосток. Там він вчив корейську мову, проповідував серед корейських переселенців Примор’я з метою навернути їх у православ’я, а заодно і викривав непорядки, зловживання і моральні негаразди місцевої адміністрації і військових, що негативно впливали на  його корейську паству. Це нажило архімандриту чимало ворогів, що з ним траплялося не раз і в майбутньому. Оскільки, духовна місія не отримала дозволу корейського уряду на в’їзд у цю країну, то й архімандрит Амвросій був відкликаний з Далекого Сходу в Москву.

Уродженця Холмщини чекала духовна праця для рідного українського народу – на найближчій до його малої батьківщини Волинській землі, де кафедру єпархіального архієрея у Житомирі займав на той час ще один ієрарх українського походження – архієпископ Модест Стрельбицький (1823 – 1902), якого Амвросій знав ще в роки свого семінарського навчання в Холмі. Після недовгого завідування Донським духовним училищем у Москві архімандрит Амвросій прибув на Волинь, де з 1901 по 1904 рік очолював Волинську духовну семінарію (ця семінарія була заснована в Острозі 14 травня 1796 року, з 1825 року працювала в Ганополі, з 1836 року – в Кременці. За ректорства Амвросія Гудка вона 1902 році переїхала в губернське місто Житомир).

У 1904 році архімандрит Амвросій був висвячений на єпископа Кременецького – вікарія Волинської єпархії і залишався на цій посаді до 1909 року.  Він багато зробив для розбудови сільських церковно-парафіяльних шкіл. Та найяскравіша сторінка цього періоду його життя – проповідницька діяльність по містечках і селах підпорядкованих йому повітів. Тоді десятки тисяч парафіян – в тому числі і Острожчини – вперше почули церковну проповідь, виголошену – тим більше, не рядовим священиком, а високим ієрархом – на українській мові. На докір церковників-обрусителів, що церковна проповідь має сприяти вивченню простим малоросійським народом «общепонятного культурного языка», єпископ відповідав, що в неї – тобто церковної проповіді – трохи інші завдання перед Богом і вірним йому народом.

В 1909 р. єпископ Амвросій був усунутий з Волині і переведений на вікарну кафедру міста Балта Подільської губернії, бо, як зазначала київська газета «Рада» – головний пресовий орган свідомих українців, «був він «мужицьким архієреєм» і в часи відвідування парафій, у проповідях уживав українську мову». В 1914 р. єпископ взагалі отримав призначення за межами українських земель – на вікарну кафедру міста Сарапул Вятської губернії.

Критику адміністрації, її зловживань і моральних вад він поєднував з непохитною вірністю царському престолу, тож зазнавав утисків гонінь і за царизму, і за Тимчасового уряду, коли в березні 1917 року був усунутий з єпископського престолу і відправлений на спочинок на правах настоятеля монастиря у Свиязьку. Там заштатний архієрей вступив у конфлікт з частиною чернечої братії, що занедбала духовні і господарські справи монастиря, а та апелювала до нової – вже Радянської влади, що монастирем управляє злісний посібник царизму  і ворог трудового народу, Амвросій кілька разів заарештовувався, проте звільнявся радянським судом на клопотання віруючих. Тож розправа над ним відбулася в позасудовому порядку.

А в історії православної церкви України ім’я єпископа Амвросія Гудка залишилося як людини, що на початку  XX століття стояла біля витоків її повернення до мови рідного народу.

Микола Манько
заступник директора з наукової роботи ДІКЗ м. Острога.