Це було під Острогом

На початку жовтня 1943 р. – 75 років тому  – в с. Точивики Острозького району відбулися значні бойові зіткнення українських повстанців із нацистами. Про них збереглися свідчення в документах визвольного руху, в тому числі спогадах повстанського командира Миколи Андрощука-«Вороного», про якого ми вже писали в матеріалах нашої рубрики. Нагадаємо читачам, що М. Андрощук – уродженець с. Дермань, пізніше його родина перебралася на хутір Озера села Розваж на Острожчині. У 1930-х рр. М. Андрощук належав до підпілля Організації українських націоналістів в Острозі, і навіть отримав від політичного проводу організації пропозицію очолити її осередок в нашому місті (від чого відмовився з посиланням на брак досвіду). В 1938-1939 рр. був в’язнем Острозької тюрми. За німецької окупації в березні 1943 р. М. Андрощук з підлеглими йому службовцями допоміжної поліції Мізоцького району (до півсотні осіб) перейшли на нелегальне становище і поклали початок одному із перших збройних відділів Української повстанської армії в наших краях. Працюючи під псевдо «Вороний», наш земляк створює розвідувальну мережу повстанців, а з червня 1943 р. формує окремий відділ польової жандармерії південної групи УПА під командуванням «Енея» (Петра Олійника), діяльність якої поширювалася і на Острозький район. В 1947-1948 рр. М. Андрощук, вже хворий на туберкульоз, в одній з криївок працював над написанням спогадів про початок повстанських дій на півдні Волині. Повстанський командир помер не пізніше 1951 р., а машинописний текст його мемуарів дістався радянським спецслужбам. Їх виявив і опублікував окремим виданням завідувач відділу «Інститут дослідів Волині» Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігор Марчук – відомий дослідник визвольного руху. Із підготовленої ним книги (М. Андрощук-«Вороний». Записки повстанця. – Торонто; Львів, 2011) ми взяли і біографічні відомості про нашого земляка, і наведений нижче фрагмент його спогадів про жовтень 1943 р. в с. Точивики під Острогом.

…Теренова боївка Здолбунівського району, командиром якої був Чорнота (Бойко), вела перегово­ри з азербайджанцями, що стояли в с. Новомильск район 3долбунів, як охорона «штацґуту» [державного маєтку. – Ведучий рубрики] в силі 135 чол[овік]. Всі 135 азербайджан зі зброєю на другий день переходять на сторону УПА. Німці, довідавшись про це, зараз же прислали для охорони вже німаків. Чорнота організує напад на «штатсґут», що йому і вда­ється. Німці втікли, залишивши одного ручного кулемета. Бо­ївка забирає все майно зі «штатсґуту», в тому 300 штук худоби, яку роздає селянам.

У цей час якраз переїздила одна німецька частина льотчи­ків з фронту додому на відпочинок. По дорозі заїхали до м. Ост­рога, де їх «крайсляндвірт» зараз використав до стягнення кон­тингенту по селах. Приїхали в с. Точивикі, р[айо]н Остріг, що сусідує з лісом. З сотні УПА, в тому числі сотня азербайджан, що два дні тому перейшли на сторону УПА, окружили с. Точиви­кі. Шуцмани-поляки, яких було коло 50 чол[овік], знаючи добре цей терен як небезпечний для них, заздалегідь втікли в напрямі с. Білашів. Фронтовики-льотчики, будучи не зорієнтованими в ситуації в терені, а до того ще спантеличені німецькою уніфор­мою азербайджан, почувалися свобідно. Зав’язався бій, в ре­зультаті якого було 20 німців вбито, а 5 взято в полон. Решта прорвалась і втікла. При цьому здобуто: 4 про[ти]летунські ку­лемети, решта кріси і автомати. З нашої сторони були тільки легко ранені. Між полоненими був один старшина.

Микола Манько
в. о. директора ДІКЗ м. Острога