Третій єпископ

4 (16) грудня 1941 року на своїй астраханській кафедрі помер православний єпископ українського походження Стефан (світське ім’я Симеон) Романовський, архієрейське служіння якого починалося у Волинсько-Житомирській єпархії, якою він більше 10 років керував з нашого Острога, а пізніше із містечка Ганнопіль на Острожчині.

Майбутній ієрарх народився 240 років тому – 1 (12) липня 1777 року і був сином греко-католицького протоієрея подільського містечка Чечельник. Невдовзі (1793 року) Поділля, як і Волинь та вся Правобережна Україна, відійшли від поділеної сусідніми монархіями Речі Посполитої до складу Російської імперії, а місцеве духовенство в більшості своїй перейшло до православної церкви. Але, очевидно, ще до цих подій протоієрейський син Симеон Романовський вже був православним, бо 1791 року ми бачимо його серед студентів Києво-Могилянської академії – на колишній Гетьманщині, по ту сторону тогочасного польсько-російського кордону, який доживав останні роки.

По закінченню академії у Києві С. Романовський викладав у нововідкритій Подільській духовній семінарії. 1801 року він приймає чернечий сан з іменем Стефан і продовжує педагогічну працю на Поділлі, стає префектом (пізніше ця посада звалася інспектором) свого навчального закладу. 1809 року в сані архімандрита отримує призначення на посаду ректора цієї семінарії.

У 1813 році відбулася його архієрейська хіротонія з призначенням єпископом Волинським і Житомирським. А владика Стефан став третім (і останнім) волинським архієреєм, резиденція якого знаходилася в Острозі, хоча назва нашого міста у єпископському титулі не згадувалася. Житомирський вікаріат Мінсько-Волинської православної єпархії був заснований 1795 році, а 1799 року була утворена самостійна Волинсько-Житомирська єпархія. Архієрейська кафедра Волині розміщалася у Острозькому Преображенському (по-єзуїтському) монастирі.

Перебування на волинській кафедрі вимагало від православних владик неабиякого дипломатичного хисту, адже земельна власність і, значною мірою, адміністративна влада тут перебувала у руках іновірців – польської аристократії і шляхетства. Основну частку православної пастви, крім духовенства і нечисельних міщан, становили безправні панські піддані. Сучасники свідчать, що владика Стефан – людина «західної» культури, знайома з «латинською» вченістю, більш-менш успішно справлявся з цими питаннями.

Це проявилося після страшної пожежі 1821 року, коли згорів Острозький Преображенський монастир. Єпархія залишилася без архієрейської резиденції і приміщень для духовної семінарії. Єпископ Стефан, не діждавшись допомоги від петербурзької влади, зміг схилити до співпраці у вирішенні цих питань власника Острога Кароля Яблуновського. Той надав для Волинської семінарії один із своїх будинків у теперішньому парку Шевченка (на тому місці колись працювала академія князів Острозьких), а пізніше – господарські будівлі у своєму містечку Ганнополі Острозького повіту, так що майбутні православні священики училися у переобладнаній князівській конюшні. Для владики під резиденцію був відведений палац Яблуновських у Ганнополі.

1828 року владика Стефан Романовський був переведений у Вологодську і Великоустюшську єпархію на півночі Великоросії,  а 1841 року – вже із архієпископським титулом в Астрахань, де невдовзі помер.

Після нього волинськими правлячими архієреями відтоді призначалися виключно єпископи – великороси. Винятком (у 1889-1902 рр.) був лише земляк Стефана Романовського подолянин владика Модест (Данило Стрельбицький), за якого було освячено у 1891 р. відбудований з руїн Острозький Богоявленський собор.

1840 р. у Волинській єпархії було засновано Острозький вікаріат, але єпископи Острозькі в нашому місті не проживали. Острозькі музейники зберегли і нині експонують у замку портрет єпископа Стефана Романовського, знімок з якого нині пропонуємо читачам.