Православний цар – рятівник євреїв, нащадок князів Острозьких

Борис III (1894-1943 рр.)

Сто років тому – 3 жовтня 1918 року –  на царський трон Болгарії зійшов Борис III із Саксен-Кобург-Готської династії. Представники цього німецького герцогського роду і в наші дні займають престоли Британії (там вони іменують себе Віндзорами) і Бельгії. А 1887 р. 25-річний принц Фердинанд Саксен-Кобург-Готський – офіцер австро-угорської армії і по матері онук останнього французького короля – був обраний князем Болгарії, яка тоді ще була васальною державою під сюзеренітетом Османської імперії. У 1908 р. Болгарія проголосила свою повну незалежність, а її монарх прийняв царський титул. Цар Фердинанд I прагнув зробити свою державу гегемоном на Балканах і мав за плечима як виграну, так і програну війни із сусідами. Врешті, він вступив у Першу світову війну на стороні німецького блоку і після поразки Болгарії в цій війні зрікся престолу на користь сина.

Фердинанд I і його перша дружина принцеса Марія Луїза Бурбон-Пармська були католиками, але, за конституцією Болгарії, їх наступник на престолі вже мав бути православним. Тож 1896 р. над дворічним старшим сином подружжя Борисом проти волі матері було здійснено обряд переходу у православ’я. Так у 1918 р. Болгарію очолив справжній православний цар – і до того ж по матері нащадок князів Острозьких і Заславських. Адже болгарська княгиня Марія Луїза Бурбон-Пармська була дочкою останнього герцога Парми Роберта I, а праматір’ю герцогської династії, що з перервою правила цією невеликою італійською державою з 1731 по 1859 рік, була принцеса Марія Луїза Єлизавета Французька – дочка короля Франції Людовика XV і його дружини Марії Лещинської, дочки польського короля Станіслава Лещинського.

Король Польщі і великий князь Литовський  Станіслав Лещинський по матері був онуком визначного полководця Станіслава Яна Яблоновського – з 1690 р. власника половини Острога, яку він успадкував по своїй рідні із Конєцпольських. Станіслав Ян Яблоновський, в свою чергу, по матері був онуком княжни Софії Заславської – дружини воєводи Яна Остророга. Князі ж Заславські, як відомо читачам нашого календаря, – молодша гілка князів Острозьких. Засновник цієї династії князів на Заславі (сучасний Ізяслав) був Юрій Заславський – онук князя Федора Даниловича Острозького.

Отже, за цією генеалогічною реконструкцією другий болгарський цар XX століття Борис III, який правив у 1918-1943 рр., є нащадком князя Данила Васильковича – протопласта князів Острозьких – у 21-му коліні, а його син і останній цар Болгарії Симеон II – у 22-му коліні.

Цар Борис III був союзником Гітлера по Антикомітернівському пакту, але, як відомо, відмовився оголосити війну СССР і відправити болгарські війська на радянсько-німецький фронт. Він же відмовився видати нацистам на вірну смерть у таборах масового знищення 50 тисяч болгарських євреїв. Ім’я болгарського царя увічнене в сучасному Ізраїлі. Отож деякі автори саме з цим пов’язують раптову смерть царя Бориса III від начебто інфаркту після його останньої зустрічі з Гітлером у Східній Прусії.

Останнім царем Болгарії став шестирічний син Бориса III Симеон II. За комуністичного  правління Георгія Димитрова в Болгарії він був у віці 9 років позбавлений престолу і з родиною емігрував на Захід. У 2001 році колишній цар Симеон Саксен-Кобург-Готський – нащадок князів Острозьких (не лише по батькові, але й по матері – італійській принцесі із Савойської династії) шляхом демократичних виборів став прем’єр-міністром посткомуністичної Болгарії і очолював її уряд до 2005 р.

Микола Манько
заступник директора з наукової роботи ДІКЗ м. Острога.