Окупація нашого краю тривала 2 роки і 7 місяців

Третього липня 1941 року – 75 років тому, розпочалася окупація нашого міста німецько-нацистськими військами, що тривала без перерви понад 2 роки і 7 місяців. Ще 27 січня, як ми пам’ятаємо, ветерани бойових дій, яких із кожним роком ставало все менше і менше, разом із представниками місцевої влади клали квіти до обелісків, пам’ятників і могил полеглих у Другу світову війну. 27 січня 1944 року традиційно вважалося Днем визволення Острога від німецьких нацистів.

Справді, у січневі дні 1944 року йшли запеклі бої з нацистами за спалені села, за поруйновані мости, за залізничну станцію Оженин, нині відому нам як Острог. Хоча самих окупантів районний центр, очевидно, цікавив мало – вже 14 січня 1944  року, записує у своєму нещодавно опублікованому щоденнику острожанин Геннадій Руй, окупаційні установи разом із своїми очільниками залишили Острог напризволяще. А сам Геннадій Руй навіть встиг повоювати з тими самими нацистами в українських Карпатах і Словаччині у складі радянського партизанського загону.

Спочатку населення Волині підтримало нові порядки, сподіваючись на обіцяне деякими нацистськими керівниками відновлення української державності та самоуправління. Відповіддю на це з боку німців стали арешти українських націоналістичних лідерів, у тому числі і Степана Бандери та Ярослава Стецька. А слід відзначити, що акції мирян та духовенства на підтримку проголошеної 30 червня 1941 року відновленої української державності зустріли підтримку і в Острозі, і в навколишніх селах.

Найтяжчим випробуванням для наших земляків у часи німецької окупації  стало винищення нацистами тисяч острозьких євреїв, коли фактично, загинула одна з найдавніших єврейських громад Волині і Наддніпрянщини; адже найстаріший надгробок на старому єврейському цвинтарі Острога був датований 1520 роком. Музейний працівник Йосип Новицький у ці найважчі дні рятував сувої Тори, єврейські стародруки, свічники із синагоги, інші старожитності. Недарма одна із вулиць старовинного і багатонаціонального міста Острога носить ім’я Йосипа Новицького – Християнина і Рятувальника з великої літери.

А щодо українських земель, то ще влітку 1941 року нацистська Німеччина поділила їх між Третім рейхом та його найближчими союзниками. Більшість українських земель увійшла до складу Рейхскомісаріату «Україна», очолюваного гауляйтером (партійним керівником) Східної Пруссії Еріхом Кохом, який нечасто приїжджав зі своєї столиці  у Кенігсберзі у маленьке місто Рівне – столицю рейскомісаріату. Українські землі Волині та Поділля за німецьким адміністративним поділом увійшли до складу однойменної генеральної округи із цент ром спочатку у Брест-Литовському (Бресті), а  пізніше у Луцьку. Німецька адміністрація зберегла адміністративний поділ підлеглих територій на запроваджені в радянські часи райони; повноваження районів та районних голів із числа місцевих українців були дуже незначні. Значно вищими були повноваження відновлених німецькою владою повітів (гебітів по німецьки). Острозький район один час підпорядкувався Здолбунівському, інший час – Рівненському гебітам Генеральної округи Волинь та Поділля, очолюваним, відповідно, гебітскомісарами із високими повноваженнями відносно виконань поставлених перед Третім Рейхом завдань, і, звичайно, з числа «расових арійців».

Микола Манько
заступник директора з наукової роботи ДІКЗ  м. Острога