Невтомний дослідник минулого

Сто сімдесят п’ять років тому – 2 квітня 1843 р.  – в с. Шинківці Острозького повіту Волинської губернії (нині це Білогірський район Хмельницької області)  народився Зигмунд Радзимінський-Люба – відомий польський історик, археолог і архівіст, геральдист і генеолог.

Крім матері й рідного дядька (заславського підкомор’я – судді у межових справах, по якому він успадкував маєток Завадинці над Горинню) , його виховував і вітчим Зигмунд Малаховський із роду, до якого належали власники Острога у 1750-х – 1790-х рр.

Молодий шляхтич навчався на фізико-математичному і юридичному факультетах Київського університету, але пізніше перервав навчання і надалі все своє довге життя займався самоосвітою, в т. ч. і прослуховуючи цікаві і важливі йому університетські курси і окремі лекції за межами Російської імперії – у Львові та Кракові. Одружившись із шляхтянкою із роду Сосновських, він вів господарство у своїх маєтностях Завадинці і Сивки (у цьому селі православним священиком був визначний волинський краєзнавець, церковно-громадський і освітній діяч о. Аполоній Сендульський, з ініціативи якого і за підтримки землевласника було зведено і освячено у Сивках перший храм в честь Преподобного Федора, князя Острозького). Обох сивків чан – землевласника і священика єднали і наукові інтереси, які перервала передчасна смерть о. Сендульського на 52-му році життя (1882 р.).

З. Радзимінський був активним учасником громадського життя свого повіту і всієї Волині. Він обирався депутатом Волинського дворянського зібрання у Житомирі, почесним мировим суддею і головою з’їздів мирових суддів Кременецького судового округу (до якого належав і Острозький повіт). Пізніше землевласник брав діяльну участь у роботі земського самоврядування. З російсько-імперським урядом він, як і багато інших представників польського землеволодіння, мав і непорозуміння аж до відставки, так і нагороди (ордени до Володимира ІV ступеня включно і чин статського радника = бригадного генерала).

Однак головним у його житті залишалися наукові дослідження з минулого краю, з яким його самого разом із предками поєднала історична доля. Цікаво, що першою публікацією З. Радзимінського (1862 р. у варшавському польськомовному часописі «Ілюстрований тижневик») була стаття, присвячена середньовічному Острогу, написана ним ще в студентські роки у Києві. У вільний від службових і господарських справ З. Радзимінський досліджував і впорядковував багаті родинні архіви шляхти Острозького, Заславського, Кременецького повітів, займався князівською і шляхетською  генеалогією та гербівництвом Волині. Цікавила його і археологічна наука. Він провів розкопки ряду курганів в Острозькому повіті, про що друкував статті у краківських і московських наукових виданнях.

Вершиною наукової діяльності З. Радзимінського стала участь у виданні семитомного документального збірника «Архів князів Любартовичів-Сангушків у Славуті» (Львів, 1887-1910). (В ході роботи над збірником з’ясувалося, що князі Сангушки по прямій лінії є нащадками не Любарта Гедиміновича, а його брата Великого князя Ольгерда). У Славутський архів Сангушків свого часу влилися родові зібрання князів Острозьких і їх молодшої гілки – князів Заславських. Тож у видання З. Радзимінського і його колег (істориків-архівістів П. Скобельського і Б. Горчака), здійснене за завданням і на кошти останнього власника Славути князя Романа Сангушка, увійшло понад дві тисячі документів переважно давньоукраїнською і латинською мовами за період з кінці ХІІІ ст. по 1577 р. Серед них можна прочитати унікальні документи з історії Острога та інших населених пунктів Острожчини, які належали князям Острозьким або з власниками яких ці князі мали майнові та судові справи. Це і перші писемні згадки про замок в Острозі (1386 р.), про с. Межиріч (1396 р.), про села Глухні (нині Новомалин) і Стаї (нині Стійло в складі с. Межиріч) – обидві 1437 р.

Помер З. Радзимінський 12 жовтня 1928 р. у Львові. Там він постійно проживав з 1904 р., збудувавши собі віллу «Люба», куди перевіз з Острожчини свою бібліотеку і архів. До глибокої старості вчений залишався в центрі активного наукового життя  столиці Галичини, очолював Львівське геральдичне товариство. Заслуги польського вченого перед історичною наукою високо оцінювали і його українські колеги. З. Радзимінський обирався членом історичного товариства Нестора-Літописця у Києві, Товариства дослідників Волині у Житомирі, Товариства старожитностей і мистецтв у тому ж Києві – наукових інституцій, що свого часу чимало зробили для збереження і популяризації пам’яток острозької старовини і знань про неї.

Микола Манько
заступник директора з наукової роботи ДІКЗ м. Острога.