Наш земляк стояв біля витоків світової ревматологічної науки

Двісті років тому – у червні 1817 р. – при Віленському університеті була видана і невдовзі захищена дисертація на звання доктора медицини, підготовлена нашим земляком Хомою (Томашем Адольфом) Волковинським. Ця дисертаційна праця під назвою «Дослідження про ревматичний кардит» увійшла в історію медичної науки, адже в ній вперше у світі було доведено, що однією з найважливіших причин ураження серця є ревматичні захворювання. Для отримання цих висновків Х. Волковинський провів тривалі клінічні спостереження над хворими і вивчив 63 (переважно латиномовні) літературні джерела. Він на 20 років випередив у цьому напрямі російського вченого Г. Сокальського і француза Ж. Буйо (хвороба ураження серця при ревматизмі отримала в науковій літературі ім’я Сокальського-Буйо).

На пріоритет Х. Волковинського в описі ревматичного ураження серця і лікування цієї недуги вказав у 1965 р. литовський історик медицини М. Крікшонайтіс. Цю думку в одному з номерів центрального журналу «Терапевтический архив» за 1974 р. розвинув острозький лікар-хірург, кандидат медичних наук Рафаель Шпізель. Доктор Шпізель, як всі його в нас звали, впродовж всього свого життя звертався до постаті Хоми Волковинського, популяризував його науково-медичну спадщину, відновив пріоритет нашого земляка у дослідженні і лікуванні ревматичного кардиту.

Цікаво, що дозвіл на публікацію дисертації Х. Волковинського 20 червня 1817 р. підписав секретар цензорської ради при Віленському університеті Август Бекю. Із літератури відомо, що професор медицини А. Бекю був вітчимом класика польської літератури Юліуша Словацького – уродженця Кременця на Волині.

Коротко – біографічні відомості про Фому Івановича Волковинського (так він іменувався в офіційних російських документах). Видатний лікар народився 1778 р. у с. Хорів під Острогом – за 15 років до другого поділу Польщі і приєднання Волині до Російської імперії. Цікаво, що на титульній сторінці віленського видання 1817 р. тексту дисертації Х. Волковинського вказано, що її автор – українець (ucraniensis).

Наш земляк закінчив медичний факультет Віленського університету (іноді його альмаматір’ю називають Варшавський і навіть Віденський університети; принаймі, у Варшаві він вчитися ніяк не міг – університет там відкрився лише у 1817 р.). На тій же титульній сторінці 1817 р. згадано, що на момент публікації докторської дисертації Х. Волковинський мав звання магістра медицини. Після здобуття вищої медичної освіти і магістерського ступеня Х. Волковинський понад 35 років працював лікарем-терапевтом Острозької лікарні. Клінічні спостереження, зібрані ним в Острозі, лягли в основу захищеної 200 років тому докторської дисертації з медицини і після захисту дисертації Х. Волковинський – вже доктор медицини – продовжував лікарську практику в Острозі. За даними Р. Шпізеля, Х. Волковинський працював в Острозькій лікарні ще в 1839 р.

Помер він у 1841 р. і був похований на малій батьківщині на цвинтарі с. Хорів біля могили батьків.

Х. Волковинський був серед вчених, що стояли біля витоків нової галузі медицини – ревматології. «Вивчення біографій корифеїв медицини, які мали безпосереднє відношення до української ревматологічної науки, має етичне й виховне значення у формуванні світогляду сучасних лікарів. Життя основоположників ревматології України продовжує привертати до себе увагу, оскільки не можна бути байдужим до своєї історії. Світова ревматологія пам’ятає неоціненний внесок в неї українських медиків минулого» (О. В. Синеченко, «Український ревматологічний журнал»).

(Ілюстрації взяті з книги Р. Шпізеля «Нариси історії медицини Острога»).

Микола Манько.