Народні міністри з нашого краю

Сто років тому – 9 (22) січня 1918 р. – Четвертий Універсал Української Центральної Ради проголосив Українську Народну Республіку «Самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу». Влада в Україні віднині належала виключно її народу, від імені якого до скликання українських Установчих зборів керувати державою мала Центральна Рада і затверджений нею уряд – Рада Народних Міністрів. Влада на місцях мала перейти до обраних усім населенням народних рад – сільських, волосних, міських, повітових. Держава проголосила скасування приватної власності на землю і передачу землі селянам без викупу, а також державний контроль над торгівлею, банками, великою промисловістю. Постійна армія замінювалася міліцією. УНР проголосила свій намір жити у мирі і злагоді з усіма сусідніми країнами, негайно розпочати мирні переговори з Центральними державами (країнами німецького блоку) і довести їх до підписання миру.

В умовах оголошеної більшовиками війни проти Центральної Ради, створення ними у Харкові власного державного центру і антиурядових збройних виступів в тилу і прифронтовій смузі Четвертий Універсал закінчувався словами «всіх громадян самостійної Української Народньої Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки».

Валентин Садовський

Відомо, що на цей день – 9 (22) січня 1918 р. – Центральна Рада попередньо планувала провести вибори до українських Установчих зборів. Збори мали розпочати свою роботу 22 січня (4 лютого). Військові дії, що розпочалися, внутрішньополітична і зовнішньополітична ситуація в Україні унеможливлювали проведення вільних і загальних виборів на всій її території. Не було навіть можливості скликати пленарне засідання Української Центральної Ради, адже до неї входило понад 800 членів з різних губерній і військових частин. Тож Четвертий Універсал прийняла Мала Рада – виконавчий орган Центральної Ради. Малу (як і «велику») Раду теж очолював Михайло Грушевський. Серед членів Малої Ради на час проголошення самостійності УНР зустрічаємо і випускників Острозької чоловічої гімназії початку ХХ ст. Валентина Садовського (1886-1947) і Миколу Ковальського (1885-1944).

Микола Ковальський

Четвертий Універсал перейменовував український уряд з Генерального  Секретаріату у Раду Народних Міністрів. Рада Народних Міністрів УНР здійснювала свої урядові повноваження до гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. В Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського уряд мав назву Рада Міністрів. Після повалення влади гетьмана і відновлення Української Народної Республіки її уряд з грудня 1918 р. знову іменувався Радою Народних Міністрів.

У першому складі Ради Народних Міністрів (22 січня – 30 січня 1918 р. старим стилем), який очолив Володимир Винниченко, як і в складі другого уряду (30 січня 1918 р. старим стилем  – 29 квітня 1918 р. новим стилем) на чолі з Ввеволодом Голубовичем, наших земляків-острожан не було. Міністром єврейських справ обох кабінетів був уродженець Рівного  Моше Зільберфарб (1876-1934) – керівник Соціалістичної єврейської робітничої партії. В 1920-1930 рр. він був активним учасником єврейського життя в міжвоєнній Польщі. Відділення очолюваної ним міжнародної просвітницько-добродійної організації «Товариство ремісничої і землеробської праці серед євреїв» (ОРТ) діяло і в Острозі.

Одним із заступників міністра внутрішніх справ в урядах В. Винниченка і В. Голубовича з правами члена Ради Народних Міністрів був юрист Олександр Карпинський (1867-1929). Серед його повноважень були і обов’язки урядового комісара у справах віровизнань. З 1921 р. О. Карпинський працював адвокатом у Рівному, у 1922-1927 рр. представляв українців Волині у польському сенаті. Помер і був похований у Рівному.

Іван Огієнко

Серед міністрів УНР з часу повалення влади гетьмана і до виїзду уряду у вигнання (грудень 1918 р. – кінець 1920 р.) – випускник-екстерн Острозької гімназії Іван Огієнко. Він був міністром освіти в урядах Володимира Чехівського і Сергія Остапенка, міністром віровизнань в урядах Ісаака Мазепи і В’ячеслава Прокоповича. Крім того, І. Огієнко виконував обов’язки головноуповноваженого уряду у Кам’янець-Подільському в період перебування уряду за межами України (листопад 1919 – травень 1920 рр.).

З 5 листопада 1919 р. по 25 липня 1920 р. військовим міністром УНР був уродженець Острога і колишній учень Острозької гімназії генерал Володимир Сальський.

Володимир Сальський

Іван Огієнко і Володимир Сальський займали міністерські посади – відповідно,  міністра віровизнань і військового міністра – і в кабінетах урядів УНР у вигнанні. В 1920-1922 рр. міністром праці УНР був випускник острозької гімназії Валентин Садовський. Щодо колишнього острозького гімназиста Миколи Ковальського, то він очолював Департамент державного контролю УНР, а це була структура, підпорядкована не Раді Народних Міністрів, а безпосередньо Директорії – вищому органу державної влади Республіки.

Дмитро Маркович

Серед уродженців Волині до складу Ради Народних Міністрів УНР в різний період входили: військовий міністр Олександр Осецький (1873, Кременець – 1937, Париж); міністр торгівлі і промисловості та міністр народного господарства Іван Фещенко-Чопівський (1884, Чуднів – 1952, концтабір Абезь в Республіці Комі), який крім того, виконував обов’язки заступника глави українського уряду. Четвертим головою Ради Народних Міністрів (лютий-квітень 1919 р.) був Сергій Остапенко (1881, м. Троянів Житомирського повіту – 1937, СРСР), який закінчив сільськогосподарську школу в с. Біла Криниця під Кременцем (нині там відомий лісовий коледж). В його уряді пост міністра юстиції займав видатний український письменник Дмитро Маркович (1848-1920) – громадський і кооперативний діяч на Острожчині, землевласник с. Михалківці.

Микола Манько
заступник директора з наукової роботи ДІКЗ м. Острога