Музей книги та друкарства

Музей книги та друкарства м. Острога створено як відділ Острозького краєзнавчого музею за дорученням Ради Міністрів УРСР наказом Міністерства культури УРСР і відкрито 10 грудня 1985 року на кошти Товариств любителів книги Союзу РСР та Української РСР. Автор тематико-експозиційного плану музею – С. Позіховська, автор художнього оформлення – Є. Шаповалов (Ленінград).

В основу експозиції покладено значну книжкову колекцію, початки формування якої пов’язані з діяльністю Братства імені князів Острозьких, що поставило собі за мету відреставрувати замок князів Острозьких, створити в ньому історичний музей та бібліотеку. У 1910 році Братство відкрило в Острозі давньосховище, до якого і надійшли перші книги, серед яких Острозька Біблія 1581 року та ще 9 рукописних книг і стародруків.

Найактивніший період комплектування збірки – 1970-1990 роки, коли книги до музею надходили завдяки плідній співпраці з обміннорезервними фондами великих бібліотек – ім. М. Салтикова-Щедріна (Ленінград), ім. В. Леніна (Москва), ім. В. Вернадського (Київ), ім. В. Стефаника (Львів), ім. В. Короленка (Харків), Історичної та Парламентської бібліотек (Київ), бібліотеки держуніверситету ім. І. Франка (Львів). Значну кількість богослужбової літератури було отримано в результаті обстеження культових споруд на території Рівненської, Хмельницької, Тернопільської областей; ряд кириличних стародруків було придбано в родинах священнослужителів. Закупка експонатів також зіграла свою роль у поповненні книжкової колекції: частину книг було закуплено у жителів Острога, декілька – в букіністичних магазинах Москви («Раритет», «Книжная находка», магазин №55). Велику допомогу у комплектуванні збірки надало Товариство книголюбів: вони передали підбірку факсимільних видань, 250 букварів мовами народів СРСР 1970-х років, колекцію радянських мініатюрних видань.

На сьогодні збірка нараховує 4 900 книг, що є експонатами основного музейного фонду, в тому числі майже півтори тисячі стародруків XVI-XVIII cтоліть та біля 150 рукописів XVI-ХХІ століть.

Луцька вежа на гравюрі 1864 р. – найстаріше з відомих на сьогодні зображень пам’ятки

Музей розташовано у пам’ятці оборонної архітектури національного значення – Луцькій надбрамній вежі середини XVI століття. Вежа, зведена для захисту міста на підходах зі сторони луцького гостинця, відігравала роль центральної ланки в оборонній системі міста, і є рідкісним зразком оборонної споруди – барбаканом.

Барбакан (термін походить від середньовічного латинського barbecana – зовнішнє укріплення міста або фортеці) – елемент пізньосередньовічних фортифікацій, призначений для захисту підступів до міських брам. Складався з укріплень баштового чи бастіонного типу навколо зовнішньої брами, з’єднаних із внутрішньою міською брамою критим проходом, званим шиєю, всередині мав систему критих галерей, по яких ходила сторожа, спостерігаючи за околицями, та які викристовувалися захисниками міста при нападах ворогів.

Вежу проектував Якуб Мадлайн – руський архітектор кінця XVI – початку XVII століття, майстер львівського мулярського цеху. Походив з Ґраубюндену. Вважається автором костелу у Стрию (1599), церкви Святого Івана Хрестителя у Заславі (1599-1630-і рр.), костелу Святого Михайла і монастиря отців Бернардинів у Заславі (1602-1630-і рр.), Луцької брами у Дубно (1623), Татарської брами та Великої синагоги в Острозі. Брав участь у проектуванні бані Успенської церкви у Львові (1628).

Луцька надбрамна вежа. Фото кін. ХІХ ст.

Луцька башта впродовж багатьох років слугувала ключовою оборонною спорудою західної частини міських укріплень. План вежі складний, у вигляді прямокутника розмірами 13х8 м і овалу з розмірами по осях 20х13 м. Висота башти – 18 м. З обох боків до неї прилягали міські оборонні стіни. Увінчує вежу розкішний ренесансний атик, прикрашений білокам’яним різьбленням.

Мотиви різьблення різноманітні – волюти, розетки, пальмети. Автором атику острозьких веж вважають Петра Сперендіо, вихідця з швейцарського міста Врено. Гармонійні пропорції башти, тонко виконані декоративні деталі роблять Луцьку башту одним з найяскравіших творів української оборонної архітектури XVI ст.

Вежа розташована на узвишші, в частині міста, яку досі називають Красногоркою. За однією з версій назва означає Красива гора. Інша версія говорить про те, що тут знаходилося лобне місце – місце, на якому «рубали лоби» або «складали лоби», тобто місце для страт.

Луцька вежа. Фото 1940-х рр.

З цією місциною пов’язано кілька легенд. Одна з них розповідає про те, що раз на рік вночі тут із землі виринає колодязь, заповнений чарівною водою. Але зачерпнути цю воду, яка приносила здоров’я та багатство, було дуже не просто – потрібно бути дуже спритним, а ще знати певне заклинання, тому, що той, хто спробував, але не зміг – втрачав усе. Як і кожен музей, що себе поважає, наш також має свого привида, який пов’язаний з місцем розташування. Існує стара острозька легенда, яка розповідає про те, що кат, який проводив страти, стратив безневинну людину, знаючи про її невинність і нічого не зробивши, щоб це довести. Докори сумління довели ката до самогубства, і відтоді він інколи безмісячними темними ночами бродить Красногоркою.

ЕКСПОЗИЦІЯ

Експозиція зорієнтована на висвітлення історії української книги – від виникнення книгодрукування в Україні до початку ХХ століття (історія та побутування книги). Експозиційна площа музею налічує 400 м2, складається з чотирьох залів. У залах першого та другого поверхів розташовано основну експозицію, присвячену історії книгодрукування в Україні, дві зали третього поверху є виставковими.

Експозиційні комплекси першого поверху

Виникненя писемності у слов’ян.
Зародження книгодруквання в Європі.
Волинські Афіни (середньовічний Острог як інтелектуальна столиця України у XVI столітті).
Початок діяльності Івана Федорова (Москва, Заблудів, Львів).
Острозька друкарня князя В.-К. Острозького (1577-1636).
Острозька Академія (1576-1636) як перший потужний просвітницький та книговидавничий осередок Східної Європи.
Духовні бібліотеки краю ХVІ-ХVІІІ століть.
Діяльність острозьких палітурників (інтролігаторів).
Дві діорами: монастирський скрипторій та середньовічна друкарня.

Діорама: Монастирський скрипторій

 

Діорама: Середньовічна друкарня

Експозиційні комплекси другого поверху

Папірництво в Україні ХVІ-ХІХ століть.
Друкарня львівського Успенського православного ставропігійського братства (1591- 1787).
Друкарня Михайла Сльозки у Львові (1638- 1667).
Мандрівні друкарні в Україні ХVІІ століття.
Львівські друкарні ХVІ-ХVІІІ століть.
Друкарня Києво-Печерської лаври (1615- 1918).
Друкарня Почаївського греко-католицького монастиря оо. Василіан (1733-1918).
Зарубіжна україніка ХVІІ-ХVІІІ століть.
Світські бібліотеки на території краю ХVІІІ-ХІХ століть.
Малі друкарні в Україні ХVІІ-ХVІІІ століть.
Мистецтво оформлення стародруків ХVІІХVІІІ століть.
Букварі ХІХ-ХХ століть.
Кобзарі Т. Шевченка.
Острозька чоловіча гімназія.
Видання класиків української літератури ХІХ – поч. ХХ століття.

Експозиції 2-го поверху

РІДКІСНІ КНИГИ КОЛЕКЦІЇ

Євангелія. Рукопис середини XVI ст. Волинь

Пам’ятка волинської книгописної школи, переписана в одному з монастирів Рівненщини – Дерманському чи Дубенському. Книга має великі заставки, значну кількість оздобних ініціалів, які на сторінках книги зустрічаються частіше, ніж в інших рукописах. Це можна пояснити зацікавленням текстом Святого Письма, яке не тільки використовувалося на богослужіннях, а й читалося від початку до кінця. Вказівки про порядок богослужбового використання текстів подавалися на берегах.

 

 

Нотний іромологіон. Рукопис XVIІ ст. Дорогобуж?

Серед канонічних церковних піснеспівів поміщено ноти знаменитого Острозького наспіву XVI століття – найдавнішого професійного музичного твору в Україні. Наспів написаний невідомим острозьким композитором, разом з Київським та Болгарським є одним із трьох ведучих церковних наспівів, які до сьогоднішого дня використовує православна церква в усьому світі.

Рукописний Коран. Острог, не пізніше 1804 року

Книга є арабським рукописом Корану, який не лише належить до унікальної культурної спадщини так званих «західних татар», але й неймовірно цікавий тим, що переписаний в Острозі Адамом Алі Мустафою на ганчірковому папері місцевого виробництва з синюватим відтінком. Манускрипт залишається єдиним відомим рукописом Корану, створеним на Волині та, ймовірно, Західній Україні в цілому. Окрім арабського тексту, рукопис містить написи польською та українською мовами, записані арабськими літерами.

Coniurationes demonum. Рим, друкарня Стефана Планка, 1492

Найстаріша книга колекції – невеликого розміру інкунабула (лат. incunabula – колиска, початок – книги, видані в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року). У книзі описано обряд екзорцизму, направлений на вигнання бісів та інших надзвичайних істот з одержимої ними людини за допомогою молитви та певних ритуалів, що і зображено на гравюрі. Єдина інкунабула у книгозбірах Великої Волині.

 

 

 

 

 

Декреталії папи Григорія IX. Париж, 1511

Друга найстаріша книга колекції. Містить життєпис папи Григорія ІХ із гравюрами, розміщеними в овальних стилізованих рамках, кодекс канонічного права, яке опиралось на рішення соборів і листи пап Римських. Decretum діяли аж до 1918 року, були дуже популярними, багато разів перевидавалися та переписувалися.

 

 

 

 

 

 

Анонімна середньошрифтна Євангелія (близько 1555 року. Москва? Львів?)

Анонімними називають книги, видані в середині ХVІ століття, тобто у період, що передує друкарській діяльності Івана Федорова. Вони вважаються такими тому, що жодна книга не має вихідних даних – точної дати друку, місця виходу, прізвища друкаря. Книга подарована для церкви Св. Миколая села Ляхова (нині – Кутянки Острозького району) за дорученням гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного по його смерті товаришем Михайлом Манойленком.

Острозька Біблія. Острог, друкарня князя В.-К. Острозького, 1581

Перше повне друковане видання всіх книг Святого Письма церковно-слов’янською мовою, здійснене в Острозі друкарем І. Федоровим, заходами князя К. Острозького, підготовлене гуртком учених при Острозькій Академії. Має 1 256 сторінок, чисельні заставки, кінцівки та ініціали, шість видів шрифтів, основний з яких стилізований під канцелярське письмо того часу, що робило книгу доступнішою для читання та сприймання. Є досконалим зразком друкарського мистецтва України кінця XVI століття. У книзі вміщено першу передмову князя В.-К. Острозького, де він тлумачить підготовку тексту видання, другу віршовану передмову ректора Герасима Смотрицького, де вміщено похвалу видавцеві та його гербові, і післямову друкаря Івана Федорова.

Книга о постничестві Василія Великого. Острог, друкарня князя В.-К. Острозького, 1594

Є перекладом праць одного з отців церкви – Василія Великого, фундатора чернечих орденів на Сході та Заході, в яких сформовані правила та устав ч е р н е ч о г о життя. Автор гравюри із зображенням Василя Великого – учень І. Федорова Гринь Маляр.

 

 

 

 

Октоїх. Дермань, друкарня князя В.-К. Острозького, 1604

Октоїх (Восьмигласник) – книга церковних пісень (тропарів, кондаків, канонів) для восьми голосів у православному богослужінні на вісім тижнів. Книга є першим друкованим виданням Октоїха в Україні, містить, поряд з церковнослов’янськими, українські прозові та віршовані тексти, і, по суті, є першою друкованою книгою, де використано українську літературну мову.

 

Ірмологій Іоана Дамаскина. (Буйничі або Могильов, не пізніше 1638 року), друкарня Спиридона Соболя

Книга містить основний текст Ірмологія І. Дамаскина, є невідомою в бібліографії і не відмічена в жодній збірці, окрім нашої.

Котляревський І. П. Енеїда (Виргиліева Энеида на малороссійскій языкъ преложенная). Санкт-Петербург, друкарня, 1798

Перше прижиттєве видання, перший друкований твір нової української літератури, написаний народною мовою, який на матеріалі суспільного життя України 2-ї пол. ХVІІІ – поч. ХІХ ст. представив світові український народ – з його історією, мовою, звичаями, ві- руваннями, традиційним побутом, етичними й естетичними поглядами – при збереженні фабульно-сюжетної основи античної «Енеїди» Вергілія. Книга мала величезний успіх серед сучасників і привела до витіснення старої книжної мови новою українською народною мовою.

Патерик Києво-Печерський, або Отечник. Київ, друкарня лаври, 1762

Видатна пам’ятка оригінальної літератури Київської Русі – збірка оповідей про життя святих отців та історію Києво-Печерської Лаври. Містить дані з історії Київської Русі та Києво-Печерської лаври, повчальні слова. Автори – єпископ Симон, ченці лаври Полікарп та Нестор-літописець. Михайло Грушевський зауважив: «Не «Слово о полку Ігоревім», не «Закон і благодать», не літопис, а Патерик став тим вічно відновлюваним, поширюваним, а з початком нашого друкарства – неустанно передруковуваним твором старого нашого письменства, «золотою книгою» українського письменного люду».

 

 

 

 

Енгель Й.-Х. Історія України та українських козаків. Галлє, 1796

Перша фундаментальна наукова праця з історії України, вершина західно-європейської україністики XVIII століття. «Україна, з точки погляду території, рівна королівству; це плідна земля, щедро обдарована природою; це – гранична межа між культурною Європою і нецивілізованою Азією, пасовисько й ворота численним азійським ордам, що намагалися залити Європу, і вже тим самим вона заслуговує на велику уважність».

Єлизаветинська Біблія. Москва, Печатний двір, 1756

В її основу покладено текст Острозької Біблії 1581 року. Цим варіантом Святого Письма послугувалися всі українські письменники та культурні діячі ХІХ століття. Саме Єлизаветинську Біблію брав за основу Тарас Шевченко, роблячи переспів Псалмів.

Т. Шевченко. Кобзар. Прага, 1876

Збірка творів Т. Шевченка – батька української нації – посідає одне із головних місць серед національних духовних скарбів. Вперше виданий у 1840 році у Санкт-Петербурзі при сприянні Євгена Гребінки. Празьке видання – перше закордонне та безцензурне видання Кобзаря.

 

 

 

 

КОЛЕКЦІЇ

Музей з дня свого народження в рамках книжкової збірки комплектує різні колекції. Колекція західно-європейських стародруків XVI-XVIII століть нараховує біля 1 100 одиниць зберігання, в тому числі 30 палеотипів (видань першої половини XVI століття), серед яких – унікальне і дуже рідкісне видання Бревіарію хорватського (Венеція, 1561), одне з небагатьох видань глаголицею в українських книгозбірах. У збірці представлені стародруки, які побачили світ в Нідерландах (Брюссель, Лейден, Антверпен, Амстердам), Німеччині (Кельн, Франкфурт, Майнц, Аусбург, Ганновер), Італії (Рим, Венеція, Падуя), Англії (Лондон, Кембрідж, Ітон), Швейцарії (Женева, Базель), Франції (Париж, Тулуза, Ліон), Польщі (Краків, Варшава, Сандомир, Вроцлав), литовська, білоруська, угорська, чеська, австрійська книга тощо. Репертуар найрізноманітніший – від богослужбових і богословських книг до світських видань з історії, філософії, географії, математики, ботаніки, медицини, літератури та лінгвістики.

Мініатюрні видання VІІ-ХХІ ст.

Колекція кириличних стародруків XVI – поч. ХІХ століть – це біля 400 експонатів основного музейного фонду. Видання українських друкарень (в основному богослужбова, рідше – богословська література) Острога (друкарня князя В.-К. Острозького), Львова (друкарні братства, Михайла Сльозки, Івана Филиповича; друкарні великих монастирських орденів – єзуїтів, капуцинів, бернардинів; приватні друкарні Піллерів та Шліхтинів); друкарні Києво-Печерської лаври, Почаївського греко-католицького монастиря оо. Василіан; дрібні друкарні – Лазара Барановича у Новгород-Сіверському та Чернігові, Антона Прота-Потоцького в Махновці, кармелітів босих в Бердичеві, друкарні Унівського монастиря; єврейські друки, що побачили світ в Острозі та Славуті тощо.

Буквар Ф. Полікарпова-Орлова. Москва, 1701

Колекція букварів нараховує майже 770 одиниць зберігання: від найдавнішого у збірці букваря Ф. Полікарпова-Орлова (Москва, Печатний двір, 1701) та Першого научіння отрокам Ф. Прокоповича (Москва, друкарня синоду, 1751) до видань букварів ХІХ – поч. ХХ ст. та великої збірки букварів мовами народів СРСР 1970-х років, сучасні видання українських букварів та букварів мовами народів світу. Більше 100 примірників нараховує колекція Кобзарів Т. Шевченка. Найдавніший – Кобзар, виданий у Празі у 1876 році – перше безцензурне видання цієї знаменитої книги. Колекція мініатюрних книг (розміром до 10х10 см) має майже 600 примірників. Найстаріший малюк – трактат Й. Слейдано Про держави (Віртемберг, 1561), найменший – Гімн СРСР естонською мовою з додатком російського оригіналу (Таллін, 1979). Колекція Біблій нараховує кілька сотень різноманітних видань Святого Письма. У збірці – два оригінали Острозької Біблії 1581 року. Серед найцікавіших – Біблія Вуєка (Краків, 1599), перший переклад Біблії на німецьку мову Мартіна Лютера (Люнебург, 1614, в колофоні 1613), два томи (т. ІІ, т. VI – відповідно 1655, 1677) унікальної шеститомної Біблії поліглоти видання Томаса Ройкрофта (Лондон, 1655, 1657), Біблія сакра (Антверпен, 1634), Біблія магна (Париж, 1643) тощо. А ще – колекції краєзнавчої літератури та книги земляків, книги з автографами, українська література ХХ століття, в тому числі – прижиттєві видання українських класиків 1920-1930-х років, збірки екслібрисів та оригінальної книжкової графіки.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО МУЗЕЙ

Офіційна назва
Музей книги та друкарства Комунального закладу «Державний історико-культурний заповідник м. Острога» Рівненської обласної ради

Поштова адреса
35800, Острог Рівненської області, вул. В. Чорновола, 3а; тел. ( 03654) 2-32-71 E-mail: dikzo@ukr.net
Сторінка у Фейсбуці
Режим роботи
понеділок – вихідний
вівторок – з 9:30 до 17:15
середа – з 9:30 до 17:15
четвер – з 9:30 до 17:15
п’ятниця – з 9:30 до 16:00
субота – з 9:30 до 17:15
неділя – з 9:30 до 17:15

 

Музей книги та книгодрукування на мапі