Князі Любомирські – нащадки Василя-Костянтина Острозького

Родинний герб Любомирських

Тринадцятого липня 1666 року – 350 років тому – правнук князя Василя-Костянтина Острозького по онуці Софії Олександрівні князь Єжи (Юрій) Себастьян Любомирський у переможній для нього битві біля Міотов розгромив урядові війська короля Польського і Великого князя Литовського Яна Казимира. Ще раніше, у 1665 році князь Любомирський розгромив королівські сили біля Ченстохови. Цими поразками було остаточно покладено кінець планам короля провести політичні реформи у Польсько-Литовській державі, зміцнити особисту владу монарха, його вплив на збройні сили і фінанси, ослабивши, відповідно, могутність магнатів, яких і очолив правнук князя Василя-Костянтина Острозького.

Видатний політичний письменник, мислитель і воєнноначальник свого часу, князь Єжи-Себастьян, зайнятий вирішенням питань своєї доби, менше всього думав, що своєю антикоролівською політикою він послаблює польську державу, зрештою – наближає її загибель. Власне, про це хай поміркують, перш за все, польські історики та історіософи.

А що стосується самих Любомирських, вони не були з природніх князів, чиї предки колись займали монарші престоли, хоча й належали до давнього шляхетського роду вихідців із Сілезії гербу Шренява. Досить пізно вони розбагатіли на управлінні королівськими солеварнями. Лише 1595 року Себастьян Любомирський отримав від німецького імператора графський титул (своїх графів у польсько-литовській державі не було) і став першим сенатором із роду Любомирських ще у не високому сані кастеляна. Зате вже його син – граф Станіслав Любомирський – був руським (тобто львівським) воєводою, багатіючи, як і предки, на солеварному промислі. Син графа Станіслава Любомирського – теж Станіслав, воєвода руський, а пізніше краківський – у 1613 році одружився на княжні Софії Олександрівні Острозькій – онуці знаменитого фундатора друкарні й академії в Острозі князя Василя-Костянтина. Під час Хотинської війни 1621 року, коли помер командувач об’єднаних військ  Речі Посполитої гетьман Ян-Кароль Ходкевич (одружений, до речі, на рідній сестрі Софії Олександрівни Острозької – Анні-Алоїзі), саме Станіслав Любомирський став головнокомандувачем польсько-литовського війська під Хотином і довів цю битву з турками до переможного кінця, а потім уклав із османами почесне перемир’я.

Єжи-Себастьян Любомирський,. Невідомий художник.

За свої заслуги Станіслав Любомирський отримав від німецького імператора князівський титул, хоча, варто зазначити, давні поляки, русини і литвини, не дуже шанували княжі титули, надані чужоземними володарями, якщо носії цих титулів самі не були нащадками святого Володимира, Гедиміна чи Чингісхана. Інша річ (як у випадку з Любомирськими), якщо із наданим закордонним монархом княжим титулом поєднувалася чимала родинна маєтність.

Згадуваний нами на початку статті князь Єжи-Себастьян був другим із синів переможця Хотинської війни від шлюбу з княжною Софією Острозькою. Він народився понад 400 років тому – 20 січня 1616 року, і пішов із життя на вершині військової, політичної, дипломатичної слави, подолавши всіх своїх супротивників, серед яких був і польсько-литовський монарх. Однак, роки політичних переслідувань, вигнань, вимушеної еміграції, підірвали здоров’я князя Єжи-Себастьяна Любомирського і він помер 31 грудня 1669 року на 53 році життя  – якраз у віці зрілості для державного діяча і воєначальника.

Чисельні сини Єжи-Себастьяна Любомирського і їх нащадки впродовж кількох поколінь володіли незчисленними замками, містами і селами на просторах Польщі й України. Серед них були видатні вчені, громадські діячі, літератори й політичні письменники, сільські господарі, організатори промисловості та фінансового життя, просто меценати й колекціонери, що зібрали й зберегли цінні бібліотеки, мистецькі колекції, підбірки старожитностей та порцеляни. Багато князів Любомирських займали вищі державні посади – тож їх неофіційно називали «першими громадянами Речі Посполитої».

Особливо багато анекдотичних переказів у наші дні ожило про ту гілку князів Любомирських, що володіла містом Рівне, де зараз археологи розкопують їх замок.

Історії судилося, що саме князь Здзіслав Любомирський – президент (глава міського самоуправління міста) Варшави, член і фактичний глава Регентської Ради Королівства Польського 7 жовтня 1918 року проголосив відновлення незалежності Польської держави (пізніше, з політичних міркувань, цю дату стали відзначати 11 листопада). Цей нащадок Юрія-Себастьяна Любомирського і Василя-Костянтина Острозького помер від ран, завданих йому гестапо під час арешту за участь у Русі Опору і організацію підпільного складу медикаментів.

Фундація князів Любомирських працює і в наші дні, втілює у життя наукові, філантропічні, освітні, культурно-мистецькі проекти, опікується знаменитим палацовим Музеєм у Вілянуві, досліджує генеалогію свого знаменитого княжого роду, серед предків якого були і наші князі Острозькі.

Микола Манько
заступник директора з наукової роботи ДІКЗ м. Острог