Іван Франко багато знав і писав про Острог

Сто років тому, 28 травня 1916 року – у Львові помер геній українського народу Іван Франко. Він народився 27 серпня 1856 р. – майже 160 років тому – у селі Нагуєвичі, на історичній Бойківщині – нині це село Дрогобицького району Львівської області. В радянський період із 1952 року Нагуєвичі носили казенну назву село Івана Франка. В роки Незалежності 75,4% виборців-односельчан на сільському референдумі проголосували за повернення селу історичної назви. Думаю, до більшості приєднався б і голос великого земляка.

Цей 2016 рік в Україні і країнах – членах ЮНЕСКО оголошений Роком Івана Франка. Він на сьогодні – єдиний український письменник, матеріали про номінування якого на Нобелівську премію є в доступі (ця інформація залишається секретною протягом 51 року).

Останні роки життя титана світової культури пройшли в невимовних стражданнях. «У цей період батька переслідував дух дідуся, який бив його золотим молотом по руках», – згадував син Андрій. «Протягом 14-ти днів я не міг вдень, а ні вночі заснути, не міг сидіти, і, проте, не переставав робити, то робив се серед страшного болю», – писав сам Іван Якович. Але навіть у неповний останній рік життя він написав понад 7 тисяч оригінальних і перекладних поетичних рядків.

В окупованому в Першу світову війну царськими військами Львові його відвідували українці – офіцери російської імператорської армії. Серед них був і капітан Леонід Ступницький – у міжвоєнний час він працював агрономом цукрозаводу у Бабині і проживав у Острозі, а у нову світову війну загинув на посту начальника штабу повстанської армії, і посмертно отримав ранг генерал-хорунжого УПА. «Оскільки у воєнний час було сутужно з продуктами у Львові, то офіцери повантажили цілу фіру наїдків», – зустрічаємо запис у мемуарах про зустріч з І. Франком в окупованому Львові.

Іван Франко помер вже у залишеному російськими військами Львові, у притулку для поранених і хворих українських січових стрільців. Його тексти «Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить», «Вічний революціонер», «Каменярі» стали гімнами Великої Української революції 1917 року, до якої залишалося менше року. Менше трьох років залишалося і до Акту соборності Наддніпрянської і Наддністрянської України. Для наближення цих історичних подій Іван Франко зробив більше, ніж хто-будь інший.

Нижче подаємо із незначним скороченням статтю визначного українського історика-джерелознавця, професора Миколи Ковальського про Івана Франка, опубліковану в енциклопедії «Острозька академія ХVІ – ХVІІ століть», Острог, 2010 р.

«У низці творів Франка знайшли відображення наукові зацікавлення Острогом, його історією, зокрема князями Острозькими, особливо князем Василем-Костянтином Острозьким, письменниками Острозької академії та їх виданнями. Пам’ятки письменства, пов’язані з Острогом, привертали пильну увагу Франка з 80-х рр. ХІХ століття. Насамперед, це твори Івана Вишенського. Із циклу праць Івана Франка про Вишенського виділяються «Сочинения Ивана Вышенского. Книжка» (1889) «Іван Вишенский і його твори (1895), «Вышенский – писатель XVI в.» (1892), «Іван Вишенський, його час і письменницька діяльність», «Новий причинок для студій над Іваном Вишенським» (1900), «Иоанн Вышенский (новые данные для оценки его литературной и общественной деятельности)» (1911).

У працях, що стосуються Берестейського церковного собору та Берестейської унії, зокрема «Дві унії. Образок з історії Русі при кінці XVI віку», вперше надрукованих у Чернівцях в 1890, Франко відзначив позиції князя В.-К. Острозького щодо Люблінської унії: «князь Острозький і другі князі… сильно опиралися унії Люблінській», але «швидко вимерли». Відзначив роль князя В.-К. Острозького, якого називає «славний князь», у просвіті, культурному відродженні, фундації Острозької академії: «Він то зрозумів, що без просвіти Русь не може двинутись з упадку, і православіє не може остатись перед напором латинства. І ось він великим коштом завів у своїм місті Острозі вищу школу, або, як тоді звали, «академію».  Іван Франко поіменно зупинився на когорті видатних діячів культури й науки, які працювали в Острозі в часи князя В.-К. Острозького. «Він запросив до її (академії – ред.) ведення славного грецького ученого Кирила Лукаріса, що опісля був патріархом константинопольським. Побіч нього працювали як учителі при тій школі також розумні й учені русини. Герасим Смотрицький, отець славного Мелетія Смотрицького, і галичанин Іван Княгиницький, пізніший монах Іов, основатель Скиту Манявського».

Франко відзначав значення Острозької друкарні, в якій видано «багато дуже гарних книжок для науки народу і для оборони православ’я». Іван Франко відзначив, що «крім книг церковних почали русини видавати й книги в обороні своєї віри», зокрема Г. Смотрицький «видав в Острозі дуже гарну книжечку «Ключ царства нєбєсного» в обороні старого календаря та «Клірик Острозький».

Василь Суразький видав також в Острозі написану «Книжицу о єдиной истинной вере». У 1895 р. в 6-му томі Записок Наукового товариства ім. Т. Шевченка в статті «Бібліографічна рідкість», Франко подав інформацію про невідому книгу «Життє Марії Єгипетскія». Тут же він перерахував усі відомі йому 22 книги, що вийшли з Острозької друкарні в 1580 – 1612 роках. Франко неодноразово звертався до Острозької Біблії, називав її «прекрасною книгою». Особливо важлива стаття Франка. «Причинок до студій над Острозькою Біблією», надрукована у 80-му томі Записок Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1907). Ось як він характеризує значення цього видання: «Заходами князя Острозького видана була в 1580 – 1581 рр. в Острозі перша повна Біблія в перекладі на церковнослов’янську мову. До того не мав православний слов’янський світ повного перекладу Біблії. Щоправда, ще в добу Кирила і Мефодія були перекладені окремі біблійні книги». Основну увагу у цій розвідці Франко звернув на якість і адекватність перекладу Книги Ездри в Острозькій Біблії з Геннадієвого кодексу 1499 р., привезеного з Росії М. Б. Гарабурдою. Франко дійшов висновку, що переклад цієї частини тексту Острозької Біблії «нижче всякої критики…, перекладений механічно, дуже часто не розуміючи його значення…». Франко зазначив, що проведений ним аналіз свідчить про дві недоречності: «недотепний латинський переклад грецького тексту і недотепний переклад латинського тексту на церковну мову, доконаний механічно, а часто і зовсім недоречно в Новгороді і непоправлений в Острозі…».

Франко постає як дослідник-текстолог і археограф, демонструючи свою незалежність від історичних стереотипів і традицій некритичного ставлення до стародруків. Про постійну увагу Франка до Острозької Біблії та еволюцію його оцінок щодо неї свідчить його стаття «Сучасні досліди над Святим Письмом» (1908). Франко відзначив біблійні тексти на ближчій народу мові у виданні Ф. Скорини (1519) та Пересопницькому Євангелії (1556 – 1561). Щодо Острозької Біблії висловив думку: «…більш консервативне становище в тім біблійнім русі зайняв Костянтин Острозький, що видав справді повну «Біблію», але мертвою церковнослов’янською мовою». Це відрізнялось від його попередніх оцінок цього видання.

Франко сприяв популяризації документальних джерел з історії Острога та князів Острозьких, зокрема, використав документи про князя Іллю Острозького, Беату Костелецьку і їх доньку Гальшку Острозьку. У 1912 р. в додатку до часопису «Учитель» Франко опублікував статтю «Шість записів князя Іллі Костянтиновича Острозького з р.1535 – 1540». Звернення його до цих документів мало за мету, «аби зробити приступною нашій ширшій громаді пам’ятку життя та діяльності одного з членів значного руського роду Острозьких», батька славнозвісної княжни Гальшки. Франко відзначив глибоко трагічну історію Гальшки Острозької, підкреслив, що «рід князів Острозьких відіграв дуже важливу роль в історії Південної Русі та історії Польщі XV-XVI в.», а князь В.-К. Острозький «був одним із головних двигачів національного життя… оснував між іншим руську академію та друкарню в Острозі».

У рецензії (1899) на I том каталога «Описание документов архива западно-русских униатских митрополитов 1470 – 1700» Франко звернув «увагу на детальний опис (без початку) маєтностей князів Острозьких, зладжений 1603 р.», де зазначені будинки Острозької академії і друкарні в Острозі, а також документи про Максима (Мелетія) Смотрицького і Захарія Копистенського, автора «Палінодії».

Перу Франка належить також розвідка про твір П. Житецького «Острозька трагедія» (1636), опублікована в Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка в 1903 році.

Микола МАНЬКО
заступник директора з наукової роботи ДІКЗ м. Острога