І дим з вогнем йшов в небеса, як наше село палили…

Продовжуємо публікацію фрагментів спогадів повстанського командира Миколи Андрощука-«Вороного», яку ми розпочали в попередньому випуску нашого календаря. Нагадаємо читачам, що тоді мова йшла про переможне бойове зіткнення українських повстанців і азейбаржанців, які перейшли на їхню сторону, із нацистами в селі Точивики Острозького району.  Продовженням тих подій стала одна з найбільших трагедій сіл нашого краю напередодні Покрови 1943 р. – 75 років тому.

 У відповідь на цей бій, німці через 4 дні, стягнувши вели­ку силу війська, окружили майже пів Остріжського р-ну з таки­ми селами: Новомалин, Лючин, Попівці, Дерев’янче, Точивикі, Білашів, Грозів, Грем’яче, Корчунок, Михайлівка, та Шлях (ху­тір). Всі ці села були дочиста спалені, враз з прилеглими до них хуторами. Тривало це пекло два дні. Два дні безперерви били німці з мінометів по селах, від чого займалися будинкі. Дру­гі знову ж ходили і від руки підпалювали сірниками усе решту, що не зайнялось від мінометного вогню. Цими другими були виключно поляки. Треба зазначити, що в шуцманах, яких на район в той час було до 50 чол[овік] — були виключно поляки. Всі контингенти, в той час, які німцям тоді вдавалось стягати, то це робили виключно при помочі шуцманів-поляків. А поляки добре справлялись, а при тому, ще краще грабили що попало. Коли була більша німецька акція на села, то німці давали зброю навіть тим всім мужчинам-полякам, котрі формально й не на­лежали до шуцманів, а тільки проживали в місті. Вони також брали активну участь у вбиванню українського мирного насе­лення, в паленні та грабленні. У цій акції, вони пописались чи не найкраще. Всі поляки-мужчини, які тільки були в м. Острозі в той час і то різного віку, брали активну участь. Ті, що не мали зброї, йшли з мішками і грабили все, що попало під руки. Ще після акції впродовж тижня і більше, поляки фірами їздили при охороні шуцманів і на згарищах з льохів діставали селянське майно, яке збереглось від огню і вивозили до міста.

З прилісних сіл населення мало змогу скритися в лісі. З тих сіл, що знаходилися дальше від ліса було замордовано, спале­но живцем, застрілено 430 осіб селян, різного віку і статі. І це була переважно робота поляків, що були на услугах німців.

Спогади М. Андрощука – довоєнного жителя хутора Озера села Розваж, підпільника осередку Організації українських націоналістів в Острозі і в’язня міської тюрми в 1938-1939 рр., в 1943 р. організатора розвідувальної служби, а пізніше – відділу польової жандармерії при штабі південної групи УПА під командуванням «Енея» (Петра Олійника) можна прочитати у книзі: Андрощук, Микола. Записки повстанця [Текст] / Микола Андрощук-“Вороний” ; ред. Ігор Марчук. – Л. ; Торонто : Літопис УПА, 2011. – 127 с. : рис. – (Літопис Української Повстанської Армії. Серія “Події і люди” ; кн. 13).

Нагадаємо читачам, що ці спогади важко хворий на туберкульоз командир писав в одній із повстанських криївок в 1947-48 рр. Після смерті М. Андрощука машинописний примірник спогадів потрапив в руки радянських спецслужб, і в наші дні його виявив і опублікував відомий дослідник визвольного руху Ігор Марчук з  Рівненського обласного краєзнавчого музею.

Микола Манько
в. о. директора ДІКЗ м. Острога.