Другий Гетьманат

Рогоза Олександр (1958-1919 рр.)

Сто років тому – в ніч з 29 на 30 квітня 1918 р. – у Києві відбувся державний переворот. Прихильники генерал-лейтенанта Павла Скоропадського, обраного в цей день на з’їзді хліборобів гетьманом України, зі схвалення німецького військового командування оволоділи приміщеннями міністерств у військових і внутрішніх справах, а також державного банку. Своєю грамотою гетьман розпустив Українську Центральну Раду, її виконавчий орган (Малу Раду) і уряд (Раду Народних Міністрів) з їх соціалістичним складом і курсом. На зміну Українській Народній Республіці прийшла Українська Держава (ще відома в літературі під назвою Гетьманату), що проіснувала з 29 квітня по 14 грудня 1918 р. Гетьманську державу підтримали консервативні кола українського суспільства – землевласники, фінансисти і промисловці, військові і бюрократія царського часу, а , головне, держави німецького блоку, чиї війська ще раніше за угодою з Центральною Радою зайняли Україну. Останніх цікавили поставки українського збіжжя¸ іншого продовольства, промислової сировини, для чого була необхідна політична стабільність в країні.

Отаманом (Головою) Ради Міністрів Української Держави з 10 травня 1918 р. став колишній довголітній голова Полтавського Земства з його курсом підтримки української культури Федір Лизогуб – син приятеля Тараса Шевченка Андрія Лизогуба і молодший брат Дмитра Лизогуба – головного фінансиста терористичної боротьби партії «Народна воля» проти царизму, страченого в Одесі у 1879 р. Так що на чолі урядів Радянської Росії і Української Держави одночасно стояли молодші брати страчених за царату революціонерів терористів.

Військовим міністром в уряді Федора Лизогуба став генерал від інфантерії Олександр Рогоза – командувач 4-ї російської армії на Румунському фронті Першої світової війни. У його послужному списку було і перебування на посаді начальника штабу 32-ї піхотної дивізії, розташованої в гарнізонах Рівного і Острога, з вересня 1896 по березень 1898 р.

Членом вищого судового органу – Держаного Сенату – був призначений землевласник с. Михалківці на Острожчині Дмитро Маркович – відомий український письменник і організатор кооперації, юрист за університетською освітою і довголітньою службою. Він був рідним племінником соратника Т. Шевченка по Кирило-Мефодіївському братству етнографа Опанаса Марковича і його дружини – класика української літератури Марко Вовчок. Марковичі (Маркевичі) – давній український старшинський рід – були спокревнені із Скоропадськими. Гетьманша Настя з Марковичів була дружиною Івана Скоропадського (Павло Скоропадський був нащадком рідного брата цього гетьмана початку 18 ст.).

Головним зовнішньополітичним завданням гетьманського уряду було укладання мирного договору з Радянською Росією і встановлення спільних кордонів. Співголовою російської більшовицької делегації на дипломатичних переговорах з цих питань був випускник Острозької чоловічої гімназії Дмитро Мануїльський, а інший її випускник – Валентин Садовський (колишній член Центральної Ради і перший генеральний секретар України у судових справах, тобто міністр юстиції) був політичним консультантом глави української делегації Сергія Шелухина. Гетьманська грамота Павла Скоропадського від 29 квітня 1918 р., між іншим, скасовувала закон Центральної Ради від 6 березня того ж року про зміни адміністративно- територіального устрою України, згідно якого замість губерній, що підлягали ліквідації запроваджувався поділ держави на землі.  Так, за проектом М. Грушевського Острозький повіт мав увійти в склад адміністративної землі Погорина з центром у Рівному. До Погорини мали належати також Кременецький, Заславський, південна частина Рівненського і Дубенського, західна частина Старокостянтинівського повітів. Але реально новий адмінподіл УНР так у життя і не впровадила. Тож в Українській Державі Острог залишився повітовим містом збереженої Волинської губернії.

На місцях замість губернських і повітових комісарів Української Народної Республіки призначалася гетьманська адміністрація – губернські (що мали права царських губернаторів) і повітові (нова посада) старости. Скажімо, губернським старостою у Волинській губернії був призначений великий поміщик Рівненського повіту Дмитро Андро, що за царату був предводителем Рівненського повітового і Волинського губернського дворянства. А в Острозі повітового комісара УНР освітянина Василя Григоровича змінив повітовий староста такий собі К. В. Курзеньків, певних відомостей про якого поки що не маємо.

Особлива роль в гетьманській адміністрації належала Державній варті – силовій структурі, що поєднувала функції поліції, жандармерії і служби безпеки. Державну варту Острозького повіту очолив Михайло Сидорович Павлійчук – колишній поліцейський чиновник, прізвище якого зустрічаємо і на посаді начальника міліції після повалення царизму. Очевидно, влада цінувала його перш за все як фахівця з охорони правопорядку.

Микола Манько
заступник директора з наукової роботи ДІКЗ м. Острога.