1918: час європейський

Сто років тому – 12 (25) лютого 1918 р. – у Коростені на Волині Мала Рада (виконавчий орган Центральної Ради) прийняла закон, згідно якого на всій території Української Народної Республіки впроваджувався новий (григоріанський) календар. Шістнадцяте число лютого 1918 р. рахувалося першим числом «місяця Березоля».

На другий день її нового календаря – 2 березня 1918 р. – УНР відновила свій контроль над столичним містом Києвом, куди повернулися парламент (Центральна Рада) і уряд (Рада Народних Міністрів). Однак і на ще неконтрольованій ними території України теж вже діяв григоріанський календар. Нагадаємо, що наприкінці 1917 – на початку 1918 р. більшовики організували кілька альтернативних УНР держаних утворень в складі Російської Радянської Республіки (Українську Народну Республіку Рад, Донецько-Криворізьку Радянську Республіку, Одеську Радянську Республіку, Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди). Урядові декрети Радянської Росії були обов’язкові і на території цих залежних від неї утворень. Це стосувалося і декрету петроградської Ради Народних Комісарів від 26 січня 1918 р., згідно якого в 1918 р. після 31 січня одразу наставало 14 лютого. Григоріанський календар зберіг силу і в Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського.

Вірними «старорежимному» календарю залишилися лише військово-державні утворення, що стояли за реставрацію «единой неделимой России». Тож коли влітку-восени 1919 р. більшу частину України ненадовго окупували так звані «Вооруженные Силы Юга России» на чолі з генералом Антоном Денікіним (проти яких нерідко дружно билися і петлюрівці, і червоні, і махновці, і всякі «зелені» повстанці), одним із перших актів білогвардійців було відновлення офіційної дії старого календаря. Але денікінці зайняли лише східні околиці Волині, і до Острога їх сили не докотилися. В Острозі, зайнятому на той час (із липня 1919 р.) частинами Війська Польського і далі, як за української влади та більшовиків, діяв григоріанський календар.

«Коростенський» закон лютого 1918 р. також передбачав перехід Української Народної Республіки на середньоєвропейський час. До 1 березня 1918 р. Наддніпрянська Україна (в тому числі і її правобережна частина з Волинню) жила за петроградським часом. Однак географічним реаліям України більш відповідав час середньоєвропейський. До того ж за середньоєвропейським часом жили Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття – українські землі, що на той час належали до Австро-Угорської імперії. Різниця між петроградським, за яким жив Київ, і середньоєвропейським, за яким жив Львів, часом становила навіть не годину, а 68 хвилин, що було особливо незручно при залізничному сполученні. Єдиний для розділених державними кордонами Наддніпрянської і Наддністрянської України годинниковий пояс мав символізувати прагнення до соборності, до життя за одним часом. Тож з 1 березня 1918 р. годинники в Українській Народній Республіці переводилися на 1 годину і 8 хвилин назад.

«Україна розриває рішуче старі примусові зв’язки з Московщиною, відмежовується від напастників, що силоміць хотіли її держати в руці своїй, зв’язується тійсніше з західньою Європою, а з тим мусить прийняти і спільний рахунок часу, вагу і міру, тому що ріжниці в сих рахунках і мірах дуже утрудняють зносини, торговлю, подорожі» – писала газета «Вістник Ради народніх міністрів Української Народньої Республіки».

Микола Манько
заступник директора ДІКЗ м. Острога з наукової роботи.