1418 рік. Князь Федір Острозький у великій європейській політиці.

11 (24) серпня за церковним календарем – день пам’яті преподобного Федора, князя Острозького. У 1991 р. цей день був проголошений Акт Незалежності України, отже, наш православний святий – небесний покровитель не лише Острога і головного його музею, відкритого у замку 11 (24) серпня 1916 р. (102 роки тому), але й новітньої української державності.

Не вдаючись через обмежений обсяг рубрики до огляду літератури про цю історичну і водночас легендарну постать (деякі дослідники припускають, що традиційна біографія нашого героя поєднує у собі життєписи двох чи й трьох князів Острозьких ХІV- ХV ст. з іменем Федір) , звернемо сьогодні увагу читачів газети до публікації десятилітньої давності у дуже цікавому виданні  «Дрогобицький краєзнавчий збірник». Автор статті під назвою «Загадковий «високо родовитий шляхетний князь Червоної Русі» – львівський професор Леонтій Войтович, високоавторитетний знавець генеалогії українських княжих родів, постійний автор наукового збірника «Острозька давнина», що виходить у нашому місті.

У своїй статті Л. Войтович аналізує історичні джерела про склад учасників знаменитого ХVІ Вселенського церковного собору у Констанці, скликаного у 1414-1418 рр. імператором Священної Римської Імперії і королем Угорщини Сигізмундом І Люксембургом. Головною метою цього собору було подолання «Великого розколу» у римсько-католицькій церкві, коли її одночасно очолювали 2-3 папи, і боротьба з єресями, що ширилися в Європі (так, за вироком собору у 1415 р. був страчений на вогнищі великий вождь чеського народу реформатор і просвітитель професор Ян Гус). Крім того, на соборі вирішувалися і узгоджувалися важливі питання міжнародної політики того часу. Недаремно на ньому, крім ініціатора собору (угорського короля і імператора), були присутні правлячі герцоги Австрії, Баварії, Саксонії, Мекленбургу і Лотарингії, посольства від королів Франції, Англії, Шотландії, Польщі, Швеції, Данії, Норвегії, Неаполя і Сицилії, а також «посольство королівства Червоної Русі», як його іменує церковна хроніка. Червона Русь – це традиційна назва галицьких земель, що свого часу належали до єдиної Галицько-Волинської держави Данила Галицького і його нащадків. Ця держава ще офіційно іменувалася Королівством Русі. На час проведення з собору в Констанці вона вже зникла з політичної карти Європи. Її волинська частина належала Великому князівству Литовському, правитель якого Вітовт Кейстутович прагнув цілком унезалежнити свою державу від двоюрідного брата короля Польщі Ягайла-Владислава Ольгердовича, який продовжував іменувати себе верховним князем литовським, тобто сюзереном свого родича – «просто» великого князя. Вітовт хотів підвищити статус свого великого князівства до рівня самостійного королівства, коронуватися від імені римського імператора, а заодно нагадати, що його держава має права на всі землі колись єдиної Галицько-Волинської держави – не лише на Волинь, але й на Червону Русь зі Львовом, Галичем, Перемишлем та ін.

На той час (1418 р.) міжнародний юридичний статус Червоної Русі ще не був остаточно визначений. Королем Русі іменував себе і король Польщі Ягайло-Владислав (який фактично і володів галицькою частиною колишньої держави), і ініціатор собору в Констанці король Угорщини і імператор Сигізмунд (угорські королі здавна вважали галицько-волинські землі спадковими частинами своєї корони).

Отож собор у Констанці 1418 р. був для великого князя Вітовта Кейстутовича щасливою нагодою продемонструвати свою самостійну роль на міжнародній арені, в т. ч. і стосовно спадщини Галицько-Волинської держави, зігравши при цьому на суперництві королів Польщі і Угорщини.

19 лютого 1418 р. (600 років тому) на собор в Констанці прибула велика делегація із 30–ти осіб на чолі з київським православним митрополитом Григорієм Цамблаком, який представляв як свого державного (Великий князь Литовський Вітовт), так і церковного (вселенський Константинопольський патріарх) зверхників. До складу цієї делегації входили і васали Вітовта – німецькі церковні хроніки називають серед них «герцога Федора Смоленського» і неназваного по імені «високородовитого шляхетного князя Червоної Русі».  «Герцог Федір Смоленський» – це Федір Юрійович, син останнього великого князя смоленського, що став васалом Вітовта. А «високородовитий шляхетний князь Червоної Русі», на думку Л. Войтовича – це претендент на її королівську корону, якого Вітовт пред’явив собору в Констанці, в першу чергу королям Угорщини і Польщі. Цим претендентом, обґрунтовано вважає історик, з усіх політичних діячів того часу міг бути лише князь Федір Острозький – як представник бічної лінії нащадків короля Данила Галицького (його праправнук через князів Романа Даниловича, Василька Романовича і Данила Васильковича – першого князя Острозького). Як пише Л. Войтович, «лише цей князь міг з’явитися у складі литовської делегації на соборі в Констанці з пишним титулом «високородовитого шляхетного князя Червоної Русі» і з гербом, у якому були об’єднані елементи давніх гербів його предків короля Данила Романовича (двоголовий орел) і наступних Даниловичів (хрест).

Амбіцій і відваги нащадкові Романа Даниловича було не позичати. Його батько Данило Василькович, вірний соратник Любарта-Дмитра Гедиміновича, тримав Холмське князівство. Синові ж дісталось лише маленьке Острозьке князівство на Волині, до якого він приєднав крихітне придане дружини Агафії-Агрипини Чурилівни Бродовської. Для останнього з Даниловичів цього було явно мало. Він вірою і правдою служив Владиславові Ягайлу, сподіваючись взамін отримати від нього хоча б Луцьке князівство на правах лену, але останній, проводячи політику ліквідації уділів, цього не хотів зробити. А великому князеві литовському Вітовту Кейстутовичу доволі вигідно було підтримувати амбіції свого васала».

Політичні плани 600-річної давності на престол Червоної Русі князя Федора Острозького і його зверхника великого князя Вітовта Кейстутовича не були реалізовані. Федора Острозького увінчала не королівська корона, а – по завершенню його земного шляху – вінець християнського святого.

Микола Манько
заступник директора з наукової роботи ДІКЗ м. Острога.